Звичайна ніч співала колискову,
Зимовий сон…. і скоро вже весна,
Це що за вибухи? Нам відібрало мову –
Хіба можливо це? А почалась війна!
Світанок цей – ніж в серце України,
Встромила підло зрадниця русня,
І їй не буде прощення віднині,
Катів зробила з них брехлива маячня.
Враз дитсадки і школи спорожніли,
Де наші діти? Де їх гомін, сміх?
А діти в сховищах тихесенько сиділи
Чи їхали з країни – хто як зміг…
А на горі на варті сорок перший
Приймає всіх людей в часи тривог,
Пильнує у окопах, немов вершник,
Щасливого дитинства він острог.
Робота тут кипить – везуть продукти,
Тероборону, біженців щоб годувать,
Одежу ми несем, консерви, сухофрукти
А цех по ліпленню вареників – це рать!
Хоч вибухи і гул ракет – живемо!
Житомир наш ріднесенький стоїть,
Садок дитячий разом збережемо,
І ПЕРЕМОГИ відсвяткуєм мить!
Готуєм сховище: малюєм, прибираєм,
Сюди в фортецю діток приведуть,
Ще прикрашаєм стіни, квіточки саджаєм
Тут заспокоять, нагодують, пригорнуть.
Всім ворогам на зло – садочок наш працює,
Пісні співаємо, готуємо свята,
Бо Україна цілий Світ рятує,
А наші діти – це надія золота!
Тепер Земля жовто – блакитний колір має,
А славні ЗСУ – немов з казкових мрій,
Із світлом у душі ми ворога здолаєм,
Із світлом у душі ми ворога здолаєм,
І сорок першій наш – тримаймо стрій!
Автор: вихователь центру розвитку дитини №41 Карпець Світлана Анатоліївна
